Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2015 рокуСправа № 906/1162/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Карабаня В.Я.,

суддів Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

Ковтонюк Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуПриватного підприємства "Кабель-Тара" на рішення господарського суду Житомирської області від 10.11.2014 р. (суддя Вельмакіна Т.М.)та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р. (судді: Гулова А.Г., Маціщук А.В., Петухов М.Г.)у справі№906/1162/14 господарського суду Житомирської області за позовомПриватного підприємства "Кабель-Тара"доПублічного акціонерного товариства "Радомишльське автопідприємство 11848"провизнання права власностіза участю представників: від позивача: Кулик Тетяна Борисівна, довіреність №2014/07-01 від 25.06.2014 р.від відповідача: Ліпіін Михайло Олександрович, довіреність №317 від 14.10.2014 р.

В С Т А Н О В И В :

У серпні 2014 року Приватне підприємство "Кабель-Тара" (далі - ПП "Кабель-Тара") звернулось з позовом до господарського суду Житомирської області до Публічного акціонерного товариства "Радомишльське автопідприємство 11848" (далі - ПАТ "Радомишльське автопідприємство 11848") про визнання права власності.

Вказана позовна заява мотивована тим, що у позивача на підставі договору оренди майна з правом викупу №1/00 від 13.09.2000 р. виникло право власності на нерухоме майно, проте державним реєстратором відмовлено ПП "Кабель-Тара" в реєстрації даного права.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.11.2014 р. у справі №906/1162/14, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р., відмовлено у задоволенні позову ПП "Кабель-Тара" до ПАТ "Радомишльське автопідприємство 11848" про визнання права власності.

Прийняті господарськими судами попередніх інстанцій судові рішення у справі №906/1162/14, обґрунтовані наступним:

1) позивачем не доведено порушення, оспорення або не визнання його права з боку відповідача;

2) з наявного в матеріалах справи договору №1/00 від 13.09.2000 р. не вбачається, яке саме майно було передано відповідачем позивачу, зокрема, у вказаному договорі не міститься інформації щодо предмета оренди, його вартості, терміну амортизації, стану майна, що орендується, недоліків цього майна;

3) сторонами не надано суду належних та допустимих доказів, які б дозволили ідентифікувати нерухоме майно, передане позивачу, та підтвердили його належність відповідачу на момент здійснення такої передачі.

Не погодившись з оскаржуваними судовими актами, ПП "Кабель-Тара" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Житомирської області від 10.11.2014 р. у справі №906/1162/14, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

В своїй касаційній скарзі заявник посилається на неправильне застосування господарськими судами норм матеріального права, зокрема, ст. ст. 153, 328, 334, 392 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 16.03.2015 р. касаційну скаргу ПП "Кабель-Тара" прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 23.03.2015 р.

В судове засідання 23.03.2015 р. з'явились представники позивача та відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив скасувати рішенням господарського суду Житомирської області від 10.11.2014 р. у справі №906/1162/14, постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Представник відповідача в судовому засіданні не заперечував проти задоволення касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення місцевим та апеляційним господарськими судами обставин справи, правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та досліджено гоподарськими судами попередніх інстанцій, 13.09.2000 р. ПП "Кабель-Тара" (орендар) та ВАТ "Радомишльське автопідприємство 11848", правонаступником якого є ПАТ "Радомишльське автопідприємство 11848", (орендодавець) укладено договір оренди майна з правом викупу №1/00, за умовами якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування майно.

Пунктами 3.1 та 3.2 вказаного договору передбачено, що зазначене в п.1 даного договору майно повинно бути передане орендодавцем та прийняте орендарем протягом 3-х днів з моменту підписання договору. Передача майна в оренду здійснюється за актом передачі.

Сторонами погоджено, що термін оренди складає 1 рік з моменту прийняття майна, що орендується, за актом прийняття (п.4.1 договору).

Розмір орендної плати та порядок проведення розрахунків визначено в п. 5 договору №1/00 від 13.09.2000 р.

Згідно з п. 8.1 та п. 8.2 договору оренди нерухомого майна з правом викупу, в редакції додатку №1 від 01.03.2001 р. до цього договору, майно яке орендується, переходить у власність орендаря, якщо він вніс орендодавцю всю належну йому орендну плату з останньої вартості основних засобів на день підписання угоди у сумі 18 500 грн. 00 коп., при цьому орендна плата вважається як попередня сплата за основні засоби. Порядок передачі та оформлення права власності на майно здійснюється за актом у строки, узгоджені сторонами.

При цьому, в процесі дослідження наявної в матеріалах справи копії договору оренди майна з правом викупу №1/00 від 13.09.2000 р. місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено, що п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 1.4, 1.5 розділу І "Предмет договору" не містять інформації щодо предмета оренди, його вартості, терміну амортизації, стану майна, що орендується, недоліків цього майна.

Господарськими судами попередніх інстанцій також встановлено, що 24.12.2010 р. позивачем та відповідачем складено і підписано акт прийому-передачі (нежитлових приміщень) до договору №1/00 від 13.09.2000 р., яким сторони підтвердили, що ПАТ "Радомишльське автопідприємство 11848" передало, а ПП "Кабель-Тара" прийняло у власність майновий комплекс (нежитлові приміщення), який знаходиться за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, смт. Біла Криниця, вул. Леніна, 72-Б у повному обсязі, а саме, наступні приміщення:

1) нежитлове приміщення (промислове) №1 внутрішньою площею 383,6 кв.м.;

2) нежитлове приміщення (промислове) №2 внутрішньою площею 67,2 кв.м.;

3) нежитлове приміщення (адміністративне) №3 внутрішньою площею 46,7 кв.м.;

4) нежитлове приміщення (складське) №4 внутрішньою площею 50,0 кв.м.;

5) нежитлове приміщення (складське) №5 внутрішньою площею 3,5 кв.м.;

6) естакада.

04 червня 2014 року на замовлення позивача виготовлено Технічний паспорт на майновий комплекс, який знаходиться за адресою: Житомирська область, Радомишльський район, смт. Біла Криниця, вул. Леніна, 72-Б, кожному приміщенню присвоєно найменування та літеру.

В свою чергу, 18.06.2014 р. представник позивача звернувся до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Радомишльського районного управління юстиції Житомирської області із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, яка зареєстрована за №7062787.

Однак, рішенням Державного реєстратора №13892189 від 19.06.2014 р. ПП "Кабель-Тара" відмовлено у реєстрації права власності. Вказана відмова мотивована тим, що подані для проведення державної реєстрації права власності документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а саме:

- акт прийому-передачі до договору №1/00 від 13.09.2000 р. підписано 24.12.2010 р., проте згідно п. 3.1 договору майно повинно бути передано на протязі трьох днів;

- в даному договорі є слова нечитаємі, що унеможливлює однозначне тлумачення їх змісту;

- у технічному паспорті встановлено невідповідність назв та нумерацій приміщень з актом - передачі від 24.12.2010 р.

За таких обставин, позивачем заявлено позов про визнання за ним права власності на вищевказаний майновий комплекс, на підставі ст. 392 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої позов про визнання права власності може бути заявлений до особи, яка оспорює або не визнає таке право власника, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

Проте, відповідач в процесі судового розгляду справи проти заявлених позовних вимог не заперечував та підтвердив, що спірне майно дійсно було передано позивачу, а після сплати його вартості перейшло у його власність.

Враховуючи наведене, місцевий господарський суд, з яким погодився господарський суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем не доведено наявність у нього порушеного, оспорюваного або не визнаного відповідачем права.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з вказаною позицією господарських судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За таких обставин, приймаючи до уваги зміст наведених норм діючого законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення, невизнання або оспорювання цього права (інтересу) з боку відповідача.

Таким чином, вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту цього права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення права позивача.

Відсутність порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, господарський суд відповідно до приписів ст. 43 Господарського процесуального кодексу України оцінює докази існування факту порушення, оспорення або невизнання права позивача за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Тобто, наведена норма зобов'язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

З огляду на досліджені господарськими судами попередніх інстанцій докази у справі №906/1162/14 та встановлені в процесі такого дослідження дійсні обставини справи, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку про відсутність у ПП "Кабель-Тара" невизнаного ПАТ "Радомишльське автопідприємство 11848" права, оскільки позивачем не надано господарським судам попередніх інстанцій належних та допустимих, в розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, доказів такого невизнання.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли вірного висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, при повному з'ясуванні всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у справі.

Враховуючи, що під час розгляду справи місцевим та апеляційним господарськими судами встановлено фактичні обставини справи на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, господарський суд касаційної інстанції не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів.

Доводи заявника касаційної скарги фактично полягають у самостійному тлумаченні скаржником правових норм, а також стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначених ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, через що такі твердження відхиляються судовою колегією Вищого господарського суду України, як безпідставні та необґрунтовані.

З огляду на приписи ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Кабель-Тара" залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 20.01.2015 р. та рішення господарського суду Житомирської області від 10.11.2014 р. у справі №906/1162/14 залишити без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Судді А.С. Ємельянов

Л.В. Ковтонюк